Територія Великоберезнянського району була заселена ще у I-му тисячолітті до н.е., про що засвідчують дані археологічних розкопок, зокрема вироби з бронзи та могильник. Перші письмові згадки про район (Великий Березний) датуються 1409 роком. У державному податковому списку за 1427 рік йдеться про те, що Великий Березний належить до володінь Ужгородської домінії графів Другетів. Згідно p урбарі’v 1691 року теперішній район (центр і навколишні села) на правах округу входив у 4-ий дистрикт Ужгородської домінії графа Берчені, спадкоємця Другетів.
Такими ж давніми як Великий Березний (згідно з письмовими згадками) можна вважати села Люту, Малий Березний, Волосянку, Ставне, Стужицю, Чорноголову. Про інші населені пункти перші письмові згадки датуються останніми століттями, коли вже налагодилося централізоване управлінське економічно-соціальне життя краю.

Перекази і легенди зберегли пам’ять про опришків 17-18 ст. Івана Варгу, Миколу Васильчака та Івана Бецу, які керували загонами, що нападали на панські маєтки, мстили за нестатки і убозтво селян. Під проводом Івана Беци ці месники у 1704 році оволоділи Ужгогродським замком, а пізніше влилися у куруцьке військо Ференца ІІ Ракоци.

На розвиток ремесел у районі, зокрема гончарства і куховаріння, великий вплив мали переселені у 1788 році словаки, які заснували у окружному центрі своє поселення. З того часу на розвиток культурних традицій краю мала вплив культура сусідніх словаків.

Дуже важливою подією для економічного і культурного життя району стало у 1894 році прокладання його територією залізниці, яка зв’язувала більші населені пункти не лише з обласним центром, а й Львовом.

У різні історичні епохи район, як і більшість території Закарпаття, входив до складу різних держав – Австро-Угорщини, Угорщини, Чехословаччини, а пізніше Радянського Союзу. Мінялися режими, насаджувалися різні мовні і культурні засади, але населення не втрачало своїх яскравих традицій і звичаїв. До наших часів дійшли перекази, легенди, пісні, які свідчать про самобутню культуру лемків.

Після возз’єднання у червні 1945 року Закарпаття з Радянською Україною у Великоберезнянському районі проходили ті ж соціально-економічні та культурно-освітні процеси, що і у всій області: відкривалися промислові підприємства, освітні і культурні заклади, організовувалися колгоспи. У радянський період у селах району були відкриті школи та дитсадки. У кожному населеному пункті діяли клуб і бібліотека. Медичну допомогу населення отримувало у центральній районній лікарні (сучасне приміщення її здане в експлуатацію у 1975 році). Поряд із нею, діють кілька сільських дільничних лікарень (у селах Люта, Чорноголова, Волосянка, Жорнава) та повсюди – фельдшерсько-акушерські пункти.

Великого розвитку у районі набула аматорська художня творчість. На обласних та республіканських фестивалях і конкурсах лауреатами неодноразово були ансамбль пісні і танцю меблевого комбінату “Ужанська долина” (керівник Ілля Лявинець), ансамбль “Пролісок” заводу “Ерстед” (керівник Петро Рак), троїсті музики зі Ставного, сопілкарі з Лютої. Набутки попередників намагаються продовжувати та збагачувати учасники художньої самодіяльності з числа сьогоднішньої молоді.

На жаль, багатий народними ремеслами, самобутніми майстрами та виконавцями, район поки що не має краєзнавчого музею, хоча такий до середини 70-их років діяв на громадських засадах. Чимало цікавих експонатів, що могли б заповнити зали справжнього музею, зберігаються у школах, у кімнатах чи кутках народознавства. Найбагатший і зі знанням справи оформлений такий міні-музей діє у Великоберезнянській ЗОШ І-ІІІ ступеня. Тут виставлені зразки народного одягу минулих століть, старовинні знаряддя праці, а також картини художника Йосипа Бокшая з колишнього іконостасу Великоберезнянського греко-католицького храму, інші предмети минувшини.